Класична клінічна картина епідурального крововиливу (гематоми) часто характеризується вираженим світлим проміжком. Зазвичай спостерігається нетривала втрата свідомості, що потім відновлюється або супроводжується певною оглушеністю. Постраждалий може скаржитися на запаморочення, слабкість і помірний головний біль. Виникає ретро- і конградна амнезія, незначна анізорефлексія, асиметрія носогубних складок, легкі менінгеальні знаки та спонтанний ністагм. Початковий стан потерпілого оцінюється як легкий або середній ступінь черепно-мозкової травми, а тривалість світлого проміжку може варіювати від 30-40 хвилин до кількох годин.
Після світлого періоду стан потерпілого різко погіршується: наростає головний біль, з’являються нудота і блювота, а психомоторне збудження змінюється на швидко прогресуючий розлад свідомості, що може варіювати від оглушеності до сопору і коми. Іноді стан свідомості різко погіршується, переходячи від нормального стану відразу до коми. У пацієнта спостерігається брадикардія, артеріальна гіпертензія, а в неврологічному статусі — наростаючий брахіоцефальний парез (парез лицевого нерва та м’язова слабкість в верхній кінцівці) з боку, протилежного гематомі. На боці гематоми можливе розширення зіниці, що згодом призводить до відсутності реакції на світло. У деяких випадках епідуральна гематома може проявлятися осередковою симптоматикою (парез, анізокорія), яка виникає раніше, ніж симптоми здавлення головного мозку.
Не рідкість, що епідуральна гематома розвивається зі стертим світлим періодом. У таких випадках початково спостерігається глибоке порушення свідомості (кома), і черепно-мозкову травму оцінюють як важку. Через кілька годин кома може змінюватися на сопор, що дозволяє досягнути певного словесного контакту з пацієнтом. За поведінкою потерпілого можна зрозуміти, що його турбує інтенсивний головний біль, а також зазвичай спостерігається легкий або помірний геміпарез. Ступінь вираженості світлого періоду може коливатися від кількох хвилин до кількох годин.
Далі стан потерпілого погіршується: посилюється збудження, що переходить у кому, а парез може прогресувати до повної плегії контралатеральних кінцівок. Можливі тонічні скорочення м’язів паретичних кінцівок, серйозні вестибулярні та окорухові розлади, а також інші прояви ураження стовбура мозку. Виникають порушення життєво важливих функцій.
Епідуральна гематома без світлого періоду спостерігається відносно рідко, зазвичай при тяжкій черепно-мозковій травмі з множинними ушкодженнями головного мозку. Коматозний стан може виникнути одразу після травми і залишатися стабільним.
Підгостра епідуральна гематома відрізняється тривалим світлим періодом (до 10-12 діб). Протягом цього часу свідомість потерпілого залишається ясною, але спостерігається схильність до брадикардії та легкі осередкові симптоми. Поступово відбувається посилення порушень свідомості до глибокого оглушення, що передує сильному головному болю та збудженню. При офтальмоскопії можуть виявлятися застійні диски зорового нерва, що свідчать про церебральну компресію.
Осередкові прояви епідуральної гематоми залежать від її локалізації. При крововиливі в парасагітальній ділянці переважають пірамідні розлади з найбільшою вираженістю парезу в стопі. Епідуральна гематома лобової частки супроводжується порушеннями психіки з лобовим забарвленням і малі виразними іншими осередковими симптомами. Епідуральна гематома потиличної області проявляється випаданням однойменних полів зору – гомонімною геміанопсією.
Клінічна картина епідурального крововиливу
Епідуральний крововилив часто має класичну клінічну картину, яка характеризується наступними основними ознаками та симптомами:
- Світлий проміжок:
- Спостерігається короткочасна втрата свідомості, після якої пацієнт може відновити свідомість або залишатися в стані легкого оглушення.
- Цей період може тривати від 30-40 хвилин до кількох годин.
- Симптоми на початку:
- Пацієнти скаржаться на запаморочення, слабкість і помірний головний біль.
- Можуть бути відзначені ретро- та конградна амнезія.
- Спостерігається легка анізорефлексія та асиметрія носогубних складок.
- Легкі менінгеальні знаки, спонтанний ністагм.
- Погіршення стану:
- Після світлого проміжку стан пацієнта різко погіршується:
- Посилюється головний біль.
- З’являються нудота і блювота.
- Психомоторне збудження змінюється прогресуючим розладом свідомості: від оглушеності до сопору та коми.
- Іноді відзначається швидке згасання свідомості без попередження.
- Після світлого проміжку стан пацієнта різко погіршується:
- Вегетативні симптоми:
- Брадикардія та артеріальна гіпертензія.
- У неврологічному статусі — наростаючий брахіоцефальний парез (парез лицевого нерва та м’язова слабкість у верхній кінцівці) з протилежного боку від гематоми.
- На боці гематоми спостерігається розширення зіниці, а згодом відсутність реакції на світло.
- Осередкова симптоматика:
- В окремих випадках може на перший план виходити осередкова симптоматика (парез, анізокорія), що випереджає розвиток симптомів здавлення головного мозку.
Ці ознаки та симптоми можуть варіюватися у різних пацієнтів, але загалом вказують на серйозність стану та необхідність термінового медичного втручання. При підозрі на епідуральний крововилив слід негайно звернутися за медичною допомогою для проведення діагностики та лікування.
Діагностика
Субдуральна та епідуральна гематома клінічно не мають значних відмінностей, що ускладнює їхню диференційну діагностику. Важливим інструментом для розрізнення цих станів є комп’ютерна томографія (КТ). На КТ зображення епідуральної гематоми має форму двоогнутої лінзи, тоді як субдуральна гематома набуває увігнутої форми, схожої на серп.
При постановці діагнозу важливо визначити гостроту процесу, яка залежить від тимчасового проміжку, що минув з моменту травми до появи симптомів. Для гострої гематоми цей період становить не більше трьох днів, для підгострої — від двох до трьох тижнів, а для хронічної — більше трьох тижнів.
Лікування
Діагноз «епідуральна гематома» є показанням для невідкладного оперативного втручання. Процедура включає трепанацію черепа, видалення рідкої крові та згустків за допомогою аспіратора. Після цього виявляють джерело кровотечі та здійснюють ретельний гемостаз. Після завершення оперативного втручання кістковий клапоть накладається на місце, а рана ушивається.
Консервативні методи лікування застосовуються в післяопераційному періоді і зосереджені на підтримці життєвих функцій пацієнта. Операція може бути відстрочена, якщо обсяг гематоми незначний і відсутні ознаки декомпресії та дислокації головного мозку.